Римська спата з могильника біля села Оселівка

Автори: Оксана Ротар, Оксана Драгомирецька, Андрій Федорук

Серед пам’яток черняхівської культури могильник, розташований біля села Оселівка Дністровського (колишнього Кельменецького) р-ну Чернівецької обл., належить до числа відомих археологічним об’єктів. На ньому зафіксовані цінні артефакти, що дають можливість простежити безпосередній вплив римської мілітарної культури на військову справу місцевого населення у пізньоантичну добу. При цьому, особливу увагу до себе привертає ритуально зігнутий по колу меч, знайдений під час розкопок 1977 р. на глибині 0,55 м у похованні 70, в котрому, зважаючи на інші виявлені там само предмети озброєння, містилася похоронна урна з кремованим прахом воїна. Наразі цей стародавній клинок, який зберігається у фондах Чернівецького обласного краєзнавчого музею, представлений в його експозиції серед речей археології регіонального значення.

Меч з черняхівського могильника біля с. Оселівка.

Сучасні фото.

Конструктивно-морфологічні параметри досліджуваного меча наступні: загальна довжина – 81 см, довжина клинка – 70 см, найбільша ширина клинка у верхній частині біля руків’я – 6 см, а по середині – 5 см. У поперечному перерізі клинок має форму сильно сплюснутого еліпса. Щодо форми загостреного з двох боків леза досліджуваного меча поміж вчених немає одностайної думки. Зокрема, на погляд Галини Нікітіної, «форма клинка рівномірно звужується без будь-якого профілювання жорсткості». Натомість Борис Магомедов і Максим Левада слушно зауважили, що «опублікована (Г. Нікітіною – Авт.) реконструкція меча з Оселівки, похов. 70, викликає сумніви у ряду дослідників, оскільки рівномірно звужена форма клинка не знаходить аналогій серед старожитностей римського часу». Тому, за твердженням цих науковців, ширина означеного клинка є майже однакова (5,5-5,2 см) по усій довжині аж до його гострого, але сильно пошкодженого іржею нижнього кінця. Щодо руків’я меча, то воно також дещо вирізняється своїми конструктивними параметрами. Загальна довжина його стрижня – 11 см, товщина біля навершя – 0,8 см, а біля клинка – 2,7 см. Стрижень ефесу рівномірно розширювався від навершя до клинка. Переріз його прямокутний, характер переходу до леза під тупим кутом, а плечі клинка мають опущену конфігурацію. У верхній своїй частині стрижень завершується ледь випуклим навершям ромбічної форми.

Промальовка та реконструкція оселівського меча

(за Г. Нікітіною; М. Левадою)

За наведеними зовнішніми ознаками певними аналогіями мечу з могильника біля Оселівки можуть бути клинки, виявлені на інших черняхівських пам’ятках – Компаніївському могильнику (Кобеляцький р-н, Полтавська обл., Україна) і поселенні Будешти (Кріуленський р-н, Молдова), а також знайдені в районі м. Разград (Разградська обл., Болгарія), де сучасні дослідники локалізують місце великої битви імператора Траяна Деція зі «скіфами» 251 р. н. е. Крім того, металографічний аналіз досліджуваного клинка показав, що вид і якість металу, способи його обробки говорять про високий щабель майстерності, який передбачав застосування відповідних складних технологічних прийомів для виготовлення подібного меча. Останній був зроблений з так званого «пакетного металу» – зі зварених разом залізних і стальних смуг. До того ж така застосована технологія виготовлення засвідчує досить високий кваліфікаційний рівень зброяра. Це дає усі підстави зробити припущення, що клинок з названого черняхівського могильника – предмет виробництва римських майстерень, які виконували мечі високого технічного ґатунку.

Судячи із загального вигляду, знайдений клинок з могильника біля с. Оселівка можна віднести до поширеного у середині ІІІ – VI ст. н. е. між варварськими племенами типу римського довгого меча – спата. Пояснити таку його розповсюдженість на території східноєвропейського Барбарикуму можна й тим, що наприкінці ІІ – початку ІІІ ст. н. е. в римській армії традиційний гладіус уступає місце спаті. За повідомленням Вегеція, «великі мечі, що називалися спатами, й інші, менші, які називалися напівспатами» повністю утвердилися в легіонах ще до епохи імператора Діоклетіана. Більше того, стрижень ефесу клинка з могильника біля Оселівки, для якого є характерним розширення під тупим кутом при переході до леза, вказує на відповідну конфігурацію його руків’я. За класифікацією Майка Бішопа – воно належить до т. зв. «римського пізньоімперського типу», яке датується серединою – третьою чвертю ІІІ ст. н. е. – добою пізнього Принципату і суттєво відрізнялося за формою від «Т-подібного» руків’я періоду Домінату (кінець ІІІ – VІ ст. н. е.), в котрому стрижень з’єднувався з основою клинка під прямим кутом. Таким чином, за своєю хронологією датування меч з могильника біля с. Оселівка припадає на апогей «Скіфських війн» (232 – 276 рр. н. е.) в Нижньому Подунав’ї, які слугували певним зовнішнім тлом для формування загального ареалу черняхівської культури.

Типи руків’їв римських спат I – VI ст. н. е. (за М. Бішопом):

1 – доба Принципату (І – ІІ ст. н. е.); 2 – період кризи Імперії ІІІ ст. н. е.;

3 – доба Домінату (IV – VI ст. н. е.).

У цілому можна говорити, що в цей період серед варварських племен були розповсюджені довгі мечі, котрі також розрізнялися за видом клинків. Перший вид – це спати, що мали непрофільований клинок сплюснутої еліптичної форми у поперечному перерізі. У літературі цей вид мечів класифікують під назвою тип «Pompeii», за місцем першої знахідки такого клинка. Інші види спат мали клинки, профільовані повздовжніми заглибленнями – долами, які посилювали жорсткість робочих частин мечів. Тому можна з упевненістю говорити, що меч з могильника біля Оселівки, за своїми морфологічними ознаками, чітко належить до першого виду клинків.

З’ясувати шлях появи такого рідкісного предмету римської мілітарної культури непросто. Хоча припущення Галини Нікітіної стосовно того, що спосіб потрапляння такого клинка на територію Середнього Подністров’я мав, скоріше за все, привозний характер, виглядає достатньо правдоподібно. Інша справа, чи цей меч було привезено як військовий трофей, чи для проведення якихось торгівельних операцій, – сказати однозначно неможливо. Проте не слід відкидати й того, що похований власник меча з могильника біля с. Оселівка, клинок якого вирізняється неабияким рівнем технологічного виконання, міг також перебувати деякий час на службі в римській армії. Залучення до останньої варварських контингентів з числа учасників «Скіфських війн» продовжувалося до 270-х рр. н. е. включно. Так, у збережених фрагментах історичного твору Дексіппа повідомляється про мирні переговори імператора Авреліана з племенами східних германців. Внаслідок чого «з тих пір дві тисячі кінноти з вандалів служило у римському війську. Одні були вибрані з усього народу і зараховані до союзників, інші добровільно вступили на римську службу». Як уже вище говорилося, досліджуваний меч з поховання 70 черняхівського могильника біля Оселівки був виявлений у зігнутому стані відповідно до ритуалу, який є характерним для пшеворської культури, що дає підстави припустити, що його власником міг бути вандальський воїн.

Класифікація римських спат (за М. Бішопом):

1 – тип «Pompeii»; 2 – тип «Lauriacum/Hromówka»;

3 – тип «Straubing/Nydam».

Отож, розглянута археологічна знахідка дає можливість говорити про досить тісні контакти населення, яке проживало на території Середнього Подністров’я в другій половині ІІІ ст. н. е., з Римською імперією у військовій сфері, що відбувалися в різний спосіб. Унаслідок чого предмети озброєння римського виробництва могли потрапляти до місцевих варварів у вигляді як трофеїв, здобутих у результаті великих бойових зіткнень, так і нагород після їхнього перебування на тимчасовій військовій службі під знаменами легіонів.