Календарні свята й обряди на Буковині


Календарні свята й обряди — складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування.
Календар українського селянина XIX — початку XX ст. являв собою своєрідну енциклопедію народної мудрості, неписаний розпорядок життя хлібороба. Календарні звичаї та обряди формально узгоджувалися з річним літургічним циклом православної церкви, проте дійсною основою «побутових святців» був трудовий сільськогосподарський календар.
До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні й осінні свята, обряди та звичаї. 
Цикл зимових свят розпочинається 4 грудня святом Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це одне із дванадцяти свят, які пов’язані із життям Ісуса Христа і Богородиці. У календарному циклі це свято завершує осінній сезон і починає зимовий. Для українського народу важливо цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік.
Особливо ретельно буковинці завжди готувалися до Різдвяних свят, які розпочинаються Свят-вечором (24 грудня за старим стилем / 6 січня – за новим стилем). В цей день прийнято нічого не їсти, поки не з’явиться на небі перша зоря, яка символізує народження Христа. Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталась як справжній ритуал. На покуті під образами ставили прикрашений сніп із жита або пшениці («Дідух»). До Свят-вечора готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних. Обов’язковими були кутя (з неї починалась вечеря) і узвар. Сама трапеза проходила з додержанням певних правил і нагадувала розгорнуте обрядове дійство. Обов'язково запалювали воскову свічу. Господар курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили.
На Свят-вечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для перших залишали їжу на столі (мити посуд у цей день вважалося за гріх). До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями. (В експозиції відтворено інтер’єр селянської хати на Свят-вечір).
На Різдво на Буковині, як і по всій Україні, лунали колядки. Ватаги молоді зі спеціально виготовленою різдвяною зіркою та вертепом ходили від хати до хати і виконували колядки. Атрибути колядників представлені в експозиції.
Старовинна новорічна традиція щедрування на свято Маланки найкраще збереглася на Буковині. Це залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. В народі це свято називають ще Переберією. Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі – «водять Маланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один із них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Маланкою. Окремі маски та костюми учасників цього дійства експонуються в експозиції.
Серед весняного циклу свят найважливішим вважався Великдень – день, коли християни святкують Воскресіння Ісуса Христа. За традицією, Великодню передує серйозна підготовка, зокрема, великий семитижневий піст – очищення думок, душі і тіла.
На Великдень люди святкували перемогу сонця над темнотою, життя над смертю, весни над зимою, а як сонячний символ дарували один одному писанку. Написання писанок – процес консервативний, вважалось, що не можна вносити зміни у малюнок, так само, як не можна змінювати слів молитви. Перед тим як розпочати написання писанки – потрібно прочитати молитву. Писанкарка мала словом і думкою «замолити» і закріпити магічну силу взорів. Давні взори – це графічний запис молитви-прохання: про дощ, врожай, жіночу плідність. Зазвичай, писанки писали у Чистий четвер, цього ж дня людина повинна повністю очистити себе і оселю: зробити прибирання у будинку, скупатися до сходу сонця у відкритій водоймі. В експозиції цього залу представлена велика кількість писанок, як традиційних, так і сувенірних, прикрашених різними типами орнаментів: солярними, сакральними, геометричними, рослинними, зооморфними.
Привертають увагу ікони кін. ХІХ – першої половини ХХ ст., які представлені в експозиції, серед них: «Благовіщення», «Вхід Господній в Єрусалим», «Моління на чашу», «Розп’яття Христове» та інші.
Окремими темами подано матеріали про святкування Великодня римо-католиками та святкування Песаха іудеями.